Сонет 147 Сонети Пана Шекспiра

СОНЕТИ ПАНА ШЕКСП?РА
(в переклад? Олександра Виженка)


147

Моя любов, неначе лихоманка,
Роздмуху? пожарище бажань,
Хворобу множить кожна забаганка
В?д незабутн?х перших частувань.

Узявся Розум Серце л?кувати,
В?дчувши марн?сть - швидко охолов.
Без розуму чутт?в не подолати,
Так пристрасть нам тру?ть гарячу кров.

Я майже божев?льний; в?д нестями
Й неспокою я зц?лення не жду.
За маренням, за хибними думками
Вже з правдою не житиму в ладу.

Я клявся: ти зоря моя незгасна,
А вийшло - н?ч глуха ? передчасна.


СОНЕТИ ПАНА ШЕКСП?РА
(п?дрядковий переклад Артема Виженка)


147

Моя любов - немов лихоманка, все одно прагне
До того, що ще дужче вигодову? недуг,
Годуючись тим, що запоб?га? недугу,
Щоб догоджати непевному хворобливому апетитов?.
М?й розум - л?кар мого кохання, -
Сердитий через те, що його рецепт?в не дотримуються,
Покинув мене, ? я, у в?дча?, тепер можу стверджувати,
Що бажання, котре в?дкида? медицину ; ? смертю.
Я не п?ддаюся л?куванню, тепер розум вже невил?ковний;
? шалений, збожевол?вший в?д неск?нченного неспокою,
Мо? думки та мовлення - под?бн? думкам та мовленню божев?льного,
Далек? в?д правди та даремно висловлюван?.
Адже я поклявся, що ти прекрасна, ? думав, що ти св?тла,
А ти чорна, немов пекло, та темна, немов н?ч.


№ 147
My love is as a fever longing still,
For that which longer nurseth the disease,
Feeding on that which doth preserve the ill,
Th' uncertain sickly appetite to please:
My reason the physician to my love,
Angry that his prescriptions are not kept
Hath left me, and I desperate now approve,
Desire is death, which physic did except.
Past cure I am, now reason is past care,
And frantic-mad with evermore unrest,
My thoughts and my discourse as mad men's are,
At random from the truth vainly expressed.
For I have sworn thee fair, and thought thee bright,
Who art as black as hell, as dark as night.