Симфонiя кохання, вiнок сонетiв

СИМФОН?Я КОХАННЯ
(В?нок сонет?в)

НАЙКРАСИВ?ША СЕРЕД ВС?Х БОГИНЬ,
ТИ БОГОМ ПРИЗНАЧАЛАСЯ В БОГИН?,
? ОЧ?, ОЧ?, ЯК БЛАВАТИ СИН?,
НЕМОВ НЕБЕСНА КРИШТАЛЕВА СИНЬ.

ЛЮБИ МЕНЕ, ЛЮБИ Й НАВСТР?Ч ПОЛИНЬ.
ЗУСТР?НЕМОСЬ НА СОНЯЧН?Й ДОЛИН?,
ДЕ ПРЕДКИ ЖИЛИ ? ЖИВУТЬ ПОНИН?, -
ТУТ Г?РКОТИ НЕ ЗНА? ? ПОЛИН.

ДУША МОЯ В?Д РАДОСТ? СП?ВА?.
ТЕПЛО ? ЩИР?СТЬ НАВКРУГ РОЗС?ВА?
КОХАННЯ СОНЦЕСЯЙНА ВИСОТА.

ЛЮБОВНИХ ПЕСТОЩ?В ПАЛКЕ БАЖАННЯ,
ПРИ?МНА Т?ЛА ДРОЖ ? ХВИЛЮВАННЯ, -
ВЖЕ РЕВНОЩ?В ЗАБУЛАСЬ Г?РКОТА.


1.

НАЙКРАСИВ?ША СЕРЕД ВС?Х БОГИНЬ.
Я лиш тепер зум?в це оц?нити,
Сприйнять тебе душею, зрозум?ти,
Тепер молю: "Мене ти не покинь."

Вс? сумн?ви сво? у даль закинь.
Ми створен? для того щоб любити,
Життю рад?ти ? добро творити,
А чорна смуга недов?ри - згинь!

Хай сонце св?тить ? голубить нас,
Щоб дуж? ми були в цей св?тлий час.
Одна, ?дина в мене ти в?днин?.

Красуня незр?вняно? краси,
Немовби ружа в крапельках роси,
Ти Богом призначалася в богин?.


2.

ТИ БОГОМ ПРИЗНАЧАЛАСЯ В БОГИН?.
- За що мен? оцей коштовний дар?
Я став тепер немовби справжн?й цар, -
Безц?нний скарб знайшов на верховин?.

Вже соловей затьохкав на калин?.
Зближався веч?р чудний, повний чар,
В серцях любов? розгорявся жар, -
Для щастя мало потр?бно людин?.

Тобою марю я пост?йно в снах,
В?трами в мандрах рят?вних пропах,
? образ тв?й, як з?рка на вершин?.

Така далека ? така земна,
Приваблива, ?дина, чар?вна,
? оч?, оч?, як блавати син?...


3.

? ОЧ?, ОЧ?, ЯК БЛАВАТИ СИН?,
В них зблиски полум'я ? далеч?нь,
Кокетлив?сть ? суму т?нь
Пливе, немов туман на полонин?.

Ще стан стрункий ? губи повн?, винн?,
Грудей п'янка, хвилююча кругл?нь,
Що споро виганя? з т?ла л?нь,
? грац?я, ? н?жн?сть лебедин?.

В тво?х очах втопився я давно,
Зламалося мого човна весло
П?д натиском любов? буйних хвиль.

Кохання почуття п'янк?, висок?,
У серце зболене привносять спок?й,
Немов небесна кришталева синь.


4.

НЕМОВ НЕБЕСНА КРИШТАЛЕВА СИНЬ,
Що мою душу на кусочки рвала,
? маревом чутт?вим чарувала,
Тво?х очей блакитна височ?нь.

Прилинь, моя голубонько, прилинь.
Кохання в?к зозуля накувала,
? що життя коротке нагадала, -
Рок?в невпинний, незворотний плин.

Щоб в пристрастях гор?ти й не згоряти,
Про б?г упертих дн?в не забувати,
Вс? сво? негаразди з рамен скинь.

Щоб не жал?тись на приколи дол?,
? жити, жити мов птахи на вол?, -
Люби мене, люби й навстр?ч полинь.


5.

ЛЮБИ МЕНЕ, ЛЮБИ Й НАВСТР?Ч ПОЛИНЬ,
? я свою любов назустр?ч рушу,
? н?жн?стю, пов?р, до сл?з зворушу,
До мене, моя доле, линь.

Улеслива ? зла нещир?сть - згинь!
Хай рад?сть вщерть переповня? душу,
А суму т?нь ще в зародку придушу,
? щастя хай громадиться тепл?нь.

Як ми рад?ли, мов маленьк? д?ти,
Що суть життя зуи?ли зрозум?ти,
? разом йдемо по крут?й стежин?.

Та щастя догоря? дивний день,
? ватри затуха? вже огень, -
Зустр?немось на Сонячн?й долин?.


6.

ЗУСТР?НЕМОСЬ НА СОНЯЧН?Й ДОЛИН?,
Де сонце навст?ж, де пахтить добро.
Пану? щир?сть ? в?дсутн? зло
У доброчинн?й батьк?вськ?й хатин?.

В?дкрилися закрит? дос? скрин?,
Тут приязн? людсько? св?тле тло -
Руками мами шите полотно -
Мов вишите життя на скатертин?.

А на стол? рушник ясн?? мами
?з чорними й червоними нитками,
? с?ль в с?льничц? на пухк?й хл?бин?.

Тебе в?тають в мо?й р?дн?й хат?,
Як здавна повелося, - чим багат?,
Де предки жили ? живуть понин?.


7.

ДЕ ПРЕДКИ ЖИЛИ ? ЖИВУТЬ ПОНИН?,
Родинне свято бережуть тепло,
? в?рять в укра?нське знамено.
Вс? тут вони, а дехто на св?тлин?.

Багато хто уже у домовин?,
Але життя не висохло русло,
Ц?лющою водою потекло,
Бо ми з народом у д?лах ?дин?.

Ми хл?босольними завжди були,
? роду честь достойно берегли,
Лел?ючи уперто правди чин.

Налились соком яблука в садку,
Нектар красу наповнив золоту, -
Тут г?ркоти не ма? ? полин.


8.

ТУТ Г?РКОТИ НЕ МА? ? ПОЛИН.
Медово пахнуть так гречки духмян?,
Що мл?ють у молочному туман?,
? нав?ть дим у вправних господинь.

Це край ?стор??, це край святинь.
П?шли уже в?д нас брати кохан?,
? день новий, нов? форму? дан?
Для нових, не збудованих твердинь.

Живемо в?льно на сво?й земл?,
Хоч щастя свого ще не ковал?,
Та Мат?р Божа нас обер?га?.

Новим добробутом шумлять жита,
? пророста? паросль молода, -
Душа моя в?д радост? сп?ва?!


9.

ДУША МОЯ В?Д РАДОСТ? СП?ВА?,
Бо народилася с?м'я нова,
? м'яко стелиться п?д ноги мурава,
Мо?й богин?, що по н?й ступа?.

Вже д?йство св?тле неземне трива?,
Лунають прив?тань щир? слова,
Вес?лля входить у сво? права,
Любов вселенська сущих вс?х в?та?.

? жарт?влив? крики чути: "Г?рко!",
Вже декому з гостей стало марк?тно,
Симфон?я п?сень заст?лля звеселя?.

Вес?лля многолюдна толока,
Що споро вже танцю? гопака,
Тепло ? щир?сть навкруг розс?ва?.


10.

ТЕПЛО ? ЩИР?СТЬ НАВКРУГ РОЗС?ВА?,
Тво?х очей усм?хнених крило.
? засв?тилось рад?стю чоло, -
Сп?льне життя нав?ки нас ?дна?.

Як я, тебе н?хто так не коха?.
Кохання взяло м?цно у полон,
? я забув про в?дпочинок й сон, -
Любов вивищу? ? окриля?.

Тво?м ?м'ям я небо прославляю,
Н?жну свою леб?дку зустр?чаю, -
Коса розпущена й знята фата.

Тепер хай Ерос сили добавля?,
Бо в гост? з нетерп?нням вже чека?
Кохання сонцесяйна висота.


11.

КОХАННЯ СОНЦЕСЯЙНА ВИСОТА.
Твоя ф?гурка - скрипонька безсоння,
Пестить округлост? моя долоня,
Чару? оч? т?ла нагота.

Пройшла життя п?сного марнота,
Вже розлилося н?жност? осоння,
? в?дчинилась любощ?в безодня, -
Ц?лунками не ситяться уста.

Не погаса? жар п'янких сердець,
Немовби знову йдемо п?д в?нець,
? кожна наша н?ч - це душ ?днання.


Чару?, заворожу?, несе,
Життя форму? наше молоде
Любовних пестощ?в палке бажання!


12.

ЛЮБОВНИХ ПЕСТОЩ?В ПАЛКЕ БАЖАННЯ
Зненацька в серц? буйно проросте,
? забува?ш про усе святе,
Немов любов? н?ч прийшла остання.

Напружилося т?ло в?д чекання,
Цнотлива кв?тка лона розцв?ла,
А звабн? перса, руки ? уста
Запрошують до н?жного ?днання.

Сплет?ння н?жних рук, гарячих т?л,
Цей потрясаючий кохання б?ль, -
? розчинився час в?д томного мовчання...

Залишиться у пам'ят? той час
Коли на хвилях п?дн?мала нас
При?мна т?ла дрож ? хвилювання.


13.

ПРИ?МНА Т?ЛА ДРОЖ ? ХВИЛЮВАННЯ,
Гаряча кров пульсу? ? дзвенить,
В чутт?, що близиться гор?ння мить,
Яка зак?нчиться у час св?тання.

?з уст тво?х зрива?ться з?тхання:
- Як швидко, невловимо час летить,
Що вирватись за обр?й норовить...
Не хочеться вставати з л?жка зрання.

Ти стомлена в?д ноч? марафону,
? на п?днос? смачний чай з лимоном,
Що спрагл? насолоджу? уста.

Вогонь кохання не погас, - пала?
? душ? наш? пестить, з?гр?ва?,
Вже ревнощ?в забулась г?ркота.


14.

ВЖЕ РЕВНОЩ?В ЗАБУЛАСЬ Г?РКОТА.
Колись давно в'язалось перевесло,
Та щастя це н?кому не принесло,
Здолала все житт?ва су?та.

Не було ? не буде каяття
За тим, що завершилось, не воскресло,
Ос?нн?м в?тром у св?ти понесло,
За прожите у пошуках життя.

Нема за що нам долю проклинати,
Добро ? щастя не лиша? хати,
? скрашують життя дочка ? син.

Тепер, з рок?в прожитих висоти,
Вже добре знаю я, що лише ти, -
Найкрасив?ша серед вс?х богинь!

Щоб незнищенним у в?ках був р?д -
Кохайтесь укра?нц? ? люб?ть!